Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року м. Київ справа № 800/253/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівГоляшкіна О. В., Донця О. Є., Калашнікової О. В., Конюшка К. В.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - Долгова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративний позов ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення суми,

встановив:

31 січня 2015 року ОСОБА_6 звернувся в Миколаївський окружний адміністративний суд з позовом до Господарського суду Миколаївської області, Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, треті особи: Рада суддів України, Верховна Рада України, Президент України про визнання неправомірними дій та бездіяльності, стягнення суми.

11 лютого 2015 року позивач подав заяву, відповідно до якої просив залучити в якості відповідача у справі Верховну Раду України, заявивши до неї позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року в якості відповідача у справі залучена Верховна Рада України.

Ухвалами Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року роз'єднані поєднані в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_6 у два самостійних провадження: справу за позовом ОСОБА_6 до Господарського суду Миколаївської області, Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України про визнання неправомірною бездіяльності, стягнення суми та справу за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання неправомірною бездіяльності; справу за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання неправомірною бездіяльності для подальшого розгляду передано до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції.

В позовній заяві ОСОБА_6 зазначив, що працює суддею з 1988 року, з 1992 року - суддею Господарського суду Миколаївської області. З 21 квітня 2004 року в зв'язку з наявністю стажу роботи судді 20 років йому виплачувалось щомісячне довічне утримання.

З 2012 року виплата щомісячного довічного утримання припинена. Частина невиплаченої йому у 2012 - 2014 роках сума щомісячного довічного утримання складає 500 198 грн. 60 коп.

Кошти, які підлягають сплаті йому як щомісячне довічне утримання в 2015 році, також не включені Верховною Радою України до Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік».

Просив визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо невключення до видатків Державного бюджету України (2012-2015 роки) сум щомісячного довічного грошового утримання судді під час ухвалення Законів України про Державний бюджет 2012, 2013, 2014, 2015 років.

Заявою, поданою 24 липня 2015 року, позивач уточнив позовні вимоги. Просив також стягнути з відповідача на свою користь 500 198 грн. 60 коп.

Письмових заперечень від Верховної Ради України не надійшло.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав. Також просив визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача щодо невключення до видатків Державного бюджету України (2012-2015 роки) сум щомісячного довічного грошового утримання судді під час ухвалення Законів України про Державний бюджет 2012, 2013, 2014, 2015 років; стягнути з Верховної Ради України шкоду в сумі 500 198 грн. 60 коп. в розмірі несплаченої йому у 2012-2014 роках суми коштів щомісячного довічного утримання і в розмірі 1 грн. 00 коп. - шкоду за 2015 рік.

Пояснив, що в результаті не включення Верховною Радою України до видатків Державного бюджету України в 2012 - 2015 роках коштів на виплату суддям Господарського суду Миколаївської області йому (позивачу) не сплачено 500 198 грн. 60 коп. - сум щомісячного довічного грошового утримання судді.

Представник Верховної Ради України в судовому засіданні позов не визнав.

Зазначив, що в процесі прийняття законів Верховна Рада України виконує свою законотворчу функцію і не вчиняє відносно позивача яких-небудь владних управлінських дій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом статей 3, 6, частини третьої статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес.

Звернувшись до Вищого адміністративного суду України з цим позовом, позивач не довів, що діями Верховної Ради України в ході прийняття законів про державний бюджет України 2012, 2013, 2014, 2015 років порушені його особисті права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах.

Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів (п. 1 Рішення Конституційного Суду України, від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75 82 84 91 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України)".

Аналізуючи позовну заяву і пояснення позивача в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивач фактично оскаржив дії відповідача в законодавчому процесі, здійснення яких віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції, тобто фактично ОСОБА_9 не погоджується з юридичною силою прийнятих Законів.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки судом неправомірні дії або бездіяльність відповідача не встановлена, то позов про стягнення суми також задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 122-1, 160 -163, 167, 171-1 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_6 до Верховної Ради України про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення суми залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд Верховним Судом України рішення набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного суду України за наслідками такого перегляду.

Судді: